Мудрость лучше воинских орудий…
(Екклесиаст 9:18).
В феврале это началось… Такое значит недоразумение с одним маленьким человечком произошло.
Есть у одного моего товарища сынишка, я его Фёдором Дмитриевичем называю, руку ему жму словно мужичку, а ему-то всего едва ли три годика стукнуло. Ну он от такого действа млеет, плечики орёликом расправляет… Мужик!
А ещё и потому млеет, что про него и материально не забываю… да, да!.. про гостинчик значит.
Был день, вот про который и пишу сейчас, забыл я значит гостинчик-витаминчик. Я-то забыл, а он нет:
- Дядя!.. Ты что мне принёс?
И тут же себе подарочек заказывает:
- Подари мне пистолет!
А у самого в каждой руке пистолеты и за поясом пистолет. Все они большие какие-то, странные, зелёные, марок мною невиданных. Трясёт ими. Язычком своим тарахтит, трыкает и пфыкает:
- Тр-р-р-р… Пфа… Пфа!..
Ну прямо боевик чёрного легиона.
«Ничего себе, - про себя удивляюсь, - Ему ещё и пистолет нужен?!»
А уже другой ко мне запрос Фёдора Дмитриевича несётся:
- А у тебя какой?..
- Какой хочешь! – этак быстренько не подумавши ответил маленькому вояке.
Сам марки в уме перебираю:
«ТТ, револьвер, Макарова, маузер… Какой же назвать, чтобы не осрамиться перед этаким воякой?»
- Дай!.. Дай!.. – кричит, за мной бежит, - Дай какой у тебя!..
- Федя! – кричит мама, - Не приставай к дяде! Иди ко мне!
- Федя! – кричит папа Дима, - Не мешай!
И сынишку из комнаты выпроваживает.
Да разве объяснишь разгоревшемуся воображению Фёдора Дмитриевича.
Он в крик:
- Дядя! – хнычет, ручкой трясёт, ножками топочет, - Он мне пистолет…
Странно, но эта сценка с маленьким боевичком у меня из головы не выходила.
«Какой же Фёдору Дмитриевичу пистолет подарить? Да не просто какой-нибудь, а вот этакий… особенный».
Долго эта сценка стояла в голове моей. И вот в июле месяце и разрешилась.
Зашёл я в магазин «Пятёрочка», что на Елисеевской и…
- Бог Ты мой, вот он пистолет для Фёдора Дмитриевича! – воскликнул я, увидев на витрине деревянную шариковую ручку с головкой петушка на конце.
Пухленькая продавщица этак многозначительно на меня покосилась, а когда «пистолет» подала, то и глаза закатила с улыбочкой «мол не все дома».
- Ну, Фёдор Дмитриевич, вот тебе и пистолет особой модели! Помнишь ты просил меня?
Фёдор Дмитриевич про то и забыл, а ручонки ко мне протянул. Забрал значит подарочек. Лицо серьёзное серьёзное. Крутит, вертит «пистолет». Головка петушиная на пружинке качается, так и желает крикнуть:
- Ки-ри-ку-ку… Царствуй лёжа на боку!
Лопочет Фёдор Дмитриевич:
- Пи-пи-столет?!
А серьёзный серьёзный, ну прямо-таки жуть.
Серьёзными стали и папа Дима, и мама… Улыбка так и застыла у них в уголках рта, как у той пухленькой продавщицы.
Пришлось объясниться, с пожеланицем конечно:
- Этот ПИСТОЛЕТ, Фёдор Дмитриевич, всем пистолетам Пистолет… Начальник!
Ротик открыл Фёдор Дмитриевич, слушает.
- И пули у него не простые, а самые самые, словом топором их потом не вырубишь… Мудрые!
Ротик у Фёдора Дмитриевича не закрывается, ручками петушиную головку теребит.
- Так что, Фёдор Дмитриевич, учись владеть сим оружием… До совершенства владеть!.. чтобы Он был всегда направлен для поражения Зла Смертного.
Я взъерошил волосики на головке мужичка и добавил:
- Тогда Он тебя бессмертным сделает… Творцом!
- Спасибо-о-о…
… Долго не было слышно топочения детских ножек, капризных вскриков, шумовых и игровых восклицаний, ибо Фёдор Дмитриевич Думу думал с Пистолетом в руках. А уж что надумал, о том потом узнаем…
21 июля 2007г.
Владими́р Божий,
Волгоград Россия
желание моё:полностью быть в Боге. Мне всегда говорили и говорят у вас такая фамилия?! ...Наверное в роду у вас кто то такой был?! Наверное. Мне действительно не давала покоя эта фамилия, сколько насмешек, намёков пришлось претерпеть. Всё было:и взлёт и падения, но ощущения, что Отец рядом, что Он поможет всегда были естественными. И это замечательно, что Отец мой - это верный Отец. Но ведь сколько непонимания встречаешь, когда Бога называешь Отцом не на словах, а на делах Истины?! Ему и вся Слава во Имя Господа Иисуса Христа! Аминь. e-mail автора:vladim.bozhij@yandex.ru
Прочитано 2956 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
